Жителі вулиці Михайла Котельникова раніше створювали петицію №10968 на рахунок перейменування вулиці. В Києві відбувається тотальна декомунізація, тож свідомі люди не хочуть жити серед імен російських солдатів.
Мого тата також звати Михайло — вони тезки з Котельниковим. Теж військовий, але має зовсім іншу історію та іншу долю. Два Михайла — і такі різні.
Мій батько, Михайло Реуцький (псевдо Тихий), загинув 18-го лютого 2023 року в Бахмуті, будучи командиром взводу 93 бригади "Холодний яр". Посмертно нагороджений званням Героя України (указ президента України від 8-го липня №408_2023). Був учасником Революції Гідності, ветераном АТО (пішов добровольцем ще у 2014-му році). Він все своє життя присвятив не просто війні. Він присвятив своє життя вільний Україні. Він зробив все, щоб зупинити російську агресію. Він віддав за наш спокій власне життя.
Наша родина, з моменту її створення, весь час жила і живе у Святошинському районі. Цими вуличками ми гуляли, в сквері тато мене вчив кататися на велосипеді — з ним я багато разів падала і підіймалася на ноги наново. Коли народився мій молодший брат — ми всією сім'єю ходили на дитячий майданчик, купували морозиво, годували голубів. Зараз для мене це найтепліші спогади, бо коли мені було 11 — тато пішов на війну. І з того моменту вона назавжди оселилася в нашій родині.
Мій тато — справжній Герой. З 2014-го року він боронив Донеччину та Луганщину, завжди брав участь в найгарячіших боях: Карачун, Піски, Авдіївка, Іловайськ, Волноваха, Щастя, під Донецьким аеропортом. Його побратими кажуть, що не знають точки на мапі, де б не був тато. Поки багатьом було все одно на те, що відбувається на сході нашої країни — він проливав там свою кров. Він не чекав, що хтось це зробить за нього, він не ховався, не боявся. Він казав: "Я роблю те, що вмію. Мені треба вас захистити."
В нього багато було історій зі служби, але мені чомусь хочеться вам розповісти одну по-армійські домашню. Мій тато дуже любив лимони. І одного разу, взимку 2015-го року, його командир та комбат шукали де можна купити йому лимони, бо він того дня зробив дуже влучні пуски фаготом по росіянам. І його побратими саме так вирішили його нагородити. А ви б знали, як дійсно тато сильно лимони любив! Для нього це було найкращим подарунком тоді. І вони все ж таки знайшли.
Михайло Котельников — етнічний росіянин, народився в ростовській області, герой радянського союзу. Він не був прихильником українських думок, не зробив нічого видатного для України та українського народу. Типовий росіянин, якого єдине, що поєднувало з Києвом — те, що саме тут він і помер.
Михайло Реуцький, псевдо Тихий — українець, захисник, який присвятив все своє життя не просто війні — він присвятив своє життя вільній Україні. Загинув в м.Бахмут 18 лютого 2023 року, посмертно Герой України (указ Президента України від 8-го липня №408_2023). Старший сержант, командир взводу 93 бригади "Холодний Яр". Був учасником Революції Гідності, добровольцем з 2014-го року. Гідний син своєї держави, на домі якого завжди майорів червоно-чорний прапор. Воїн, який зробив все, щоб зупинити російську агресію. Воїн, який гуляв цими вулицями, який виховував на них своїх дітей, який тримав свою дружину за руку під час їхніх спільних вечірніх прогулянок.
Два Михайла — і такі різні. Першого пов'язує з цими вулицями лише смерть. А другого — життя. Життя, яке він жив, яке будував, яке відвойовував для інших і яке поклав заради майбутнього.
То чому ж вулиця та сквер досі несуть ім'я росіянина? Чому діти ростуть і грають на цьому імені, коли його нащадки бажають вбити їх російськими ракетами?
Жителі вулиці Михайла Котельникова раніше створювали петицію №10968 на рахунок перейменування вулиці, але вона, на жаль, тоді не набрала потрібної кількості підписів. Але в Києві відбувається тотальна декомунізація, і створення таких звернень показує те, що свідомі люди не хочуть жити серед імен російських солдатів.
Як тільки наша родина створилася — ми весь час жили і живемо у Святошинському районі. Це наше сімейне місце. Місце, де закохалися мама й тато, де народилася я, і де згодом народився мій молодший брат. В тому сквері тато вчив мене кататися на велосипеді, поки мама гойдала брата у візочку. Їли разом морозиво, годували голубів, ходили на дитячий майданчик. Зараз для мене це найтепліші спогади, бо коли мені було 11 — тато пішов на війну. І з того моменту вона назавжди оселилася в нашій оселі.
Я пишаюся своїм татом. Пам'ятаю, що в шкільному творі про наших супергероїв, я написала саме про нього. А зараз я пишу для нього посмертні петиції, щоб зберегти його пам'ять.
З 2014-го року він боронив Донеччину та Луганщину, завжди брав участь в найгарячіших боях: Карачун, Піски, Авдіївка, Іловайськ, Волноваха, Щастя, під Донецьким аеропортом. Його побратими кажуть, що не знають точки на мапі, де б не був тато. Поки багатьом було все одно на те, що відбувається на сході нашої країни — він проливав там свою кров. Він не чекав, що хтось це зробить за нього, він не ховався, не боявся. Він казав: "Я роблю те, що повинен. Мені треба вас захистити."
В нього багато було історій зі служби, але мені чомусь хочеться вам розповісти саме цю, по-армійські домашню. Мій тато дуже любив лимони. І одного разу, взимку 2015-го року, його командир та комбат шукали де можна йому їх купити, бо він того дня зробив дуже влучні пуски з фагота по росіянам. І його побратими саме так вирішили його нагородити. А ви б знали, як дійсно тато сильно любив лимони! Для нього це було тоді найкращим подарунком. І вони все ж таки їх знайшли.
Тато отримав другу групу інвалідності внаслідок військових дій, в нього було дуже багато поранень, він сильно шкутильгав. Але він дуже любив піші прогулянки — вони були для нього найбільшою відрадою. Тож кожного вечора він збирався на, так званий, "променад" (вони з мамою вигадали таку назву). Виходячи з дому, він купував каву за рогом, і робив величезне коло по нашим вулицям. Інколи сам, інколи з мамою. Це було його ритуалом перед сном, бо він дуже погано спав — йому постійно снилась війна, вона його постійно наздоганяла та мучила. Він боровся з нею навіть вдома.
Не дивлячись на інвалідність, зранку 24-го лютого він одразу одягнув форму і пішов захищати Київщину. Він пропонував нам всім виїхати, щоб ми були в безпеці, а він — на фронті. Але ми ж сім'я. Як ми можемо бути далеко один від одного? Правильно — ніяк. Тому, в перші тижні повномасштабної війни, наш дім перетворився в маленький штаб-пункт, куди інколи приїжджав тато зі своїми побратимами, щоб помитися та поїсти. Кожне повернення тата ми чекали з нетерпінням.
Згодом, коли російські війська відійшли від Києва, тато поїхав боронити Харківщину, а далі — Соледар та Бахмут. Два рази отримав тяжкі поранення, але все одно рвався на фронт. Востаннє, уламок сильно зачепив його руку і пошкодив нерв, він не міг нею нормально рухати, міг спокійно залишитися вдома. Та що там, він ще з початку 24-го міг це зробити, але казав: "Як я залишу хлопців без мене? Я їхній командир. Я повернусь". Після операції він кожен день робив вправи, щоб розпрацювати руку. Йому дуже боліло, він переживав, коли не виходило її просто навіть зігнути, але до останнього старався. І поїхав в Бахмут. З ледве працюючою рукою, з шрамом на животі в 20 сантиметрів, з уламками в нозі, з постійним болем в голові через багаточисленні контузії. Але він не залишив хлопців.
Побратими кажуть, що вранці 18-го лютого тато робив обхід на позиції. Вони тоді потрапили в котел, бо за ними була річка Бахмутка, а з усіх інших сторін — росіяни. Вони не могли відійти і чекали штурму. А росіяни вичікували мого тата, бо він ще з АТО в російському розшуку через те, що завдав занадто великих втрат їхній техніці та особовому складу. І вони його вбили. Артилерійській обстріл назавжди забрав в мене мого тата. Він загинув одразу. Перед цим ми говорили разом з мамою з ним по телефону, і як в найпримітивніших фільмах остання фраза була: "я вас люблю",
Єдине, що зараз залишається робити нашій родині — берегти його пам'ять, розповідати про нього, закарбовувати його ім'я. Тому я хотіла б, щоб Київ вшанував мого батька перейменуванням вулиці та скверу в його честь. Нашій родині хотілося би створити в сквері меморіал, щоб частинка тата назавжди залишилася на цих вуличках.
Я більш ніж впевнена, що він цього заслуговує. Він був дуже сором'язливим і тихим воїном, недарма ж такий позивний. Він завжди без всякого пафосу та егоцентризму розповідав про війну. Звичайний солдат, який виконує свою роботу — так він себе характеризував. Але це не так.
Хроніка подій
Відповідно до пункта 5.3 "Положення про порядок подання та розгляду електронних петицій" від 10.06.2021, Київський міський голова Віталій Кличко 27.10.2023 року доручив заступниці голови КМДА з питань здійснення самоврядних повноважень Хонді М.П., заступнику голови КМДА з питань здійснення самоврядних повноважень Прокопіву В.В. та постійним комісіям Київської міської ради з питань місцевого самоврядування та зовнішніх зв'язків, з питань культури, туризму та суспільних комунікацій, з питань екологічної політики розглянути петицію в установленому порядку. (доручення № 08/КО-3334(п).
01.11.2023 на виконання доручення Київського міського голови (доручення від 27.10.2023 № 08/КО-3334(п) заступницею голови Київської міської державної адміністрації з питань здійснення самоврядних повноважень Мариною Хондою розглянуто електронну петицію № 12535 "Перейменувати вулицю та сквер Михайла Котельникова на вулицю та сквер Михайла Реуцького (посмертно Герой України)".
31.10.2023 на виконання доручення Київського міського голови В. Кличка (доручення від 27.10.2023 № 08/КО-3334) відбулося засідання постійної комісії Київської міської ради з питань місцевого самоврядування та зовнішніх зв'язків.
02.11.2023 на виконання доручення Київського міського голови (доручення від 27.10.2023 № 08/КО-3334(п) заступником голови Київської міської державної адміністрації з питань здійснення самоврядних повноважень Володимиров Прокопівом розглянуто електронну петицію № 12535 "Перейменувати вулицю та сквер Михайла Котельникова на вулицю та сквер Михайла Реуцького (посмертно Герой України)".
06.11.2023 на виконання доручення Київського міського голови В. Кличка (доручення від 27.10.2023 № 08/КО-3334) відбулося засідання постійної комісії Київської міської ради з питань культури, туризму та суспільних комунікацій.
Відповідно до статті 23¹ Закону України «Про звернення громадян», Положення про порядок подання та розгляду електронних петицій, затвердженого рішенням Київської міської ради від 08.10.2015 № 103/2006, у редакції рішення Київської міської ради від 10.06.2021 № 1439/1480 (далі – Положення), розглянуто електронну петицію № 12535 «Перейменувати вулицю та сквер Михайла Котельникова на вулицю та сквер Михайла Реуцького (посмертно Герой України)». За результатами розгляду повідомляємо про таке.
Відповідно до статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», пункту 3 частини першої статті 3, пункту 7 частини першої статті 8, статті 11 Закону України «Про присвоєння юридичним особам та об’єктам права власності імен (псевдонімів) фізичних осіб, ювілейних та святкових дат, назв і дат історичних подій» рішенням Київської міської ради від 15.04.2022 № 4571/4612 «Про особливості перейменування об’єктів міського підпорядкування, назви яких пов’язані з російською федерацією та/або її союзниками (сателітами), на період дії воєнного стану в Україні» (зі змінами) встановлено особливу процедуру перейменування об’єктів міського підпорядкування, назви яких пов’язані з Російською Федерацією та/або її союзниками (сателітами).
На виконання цього рішення Київської міської ради для отримання фахових висновків із питань присвоєння зміни назв об’єктів міського підпорядкування, присвоєння юридичним особам та об’єктам міського підпорядкування імен (псевдонімів) фізичних осіб, ювілейних та святкових дат, назв і дат історичних подій у місті Києві розпорядженням Київського міського голови від 20.05.2022 № 250 створено консультативно-дорадчий орган – із залученням до його складу спеціалістів (представників) Українського інституту національної пам’яті, Інституту історії України НАН України, Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України, Інституту українознавства імені І. Крип’якевича НАН України, Інституту мовознавства ім. О. О. Потебні НАН України, Інституту української мови НАН України, Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України (далі – робоча група) для опрацювання пропозицій та формування переліку об’єктів міського підпорядкування, назви яких пов’язані з Російською Федерацією та/або її союзниками (сателітами).
Відповідно до рішення робочої групи за результатами опрацювання підготовленого виконавчим органом Київської міської ради (Київською міською державною адміністрацією) додаткового переліку об’єктів міського підпорядкування, назви яких можуть підпадати під дію вищезазначеного рішення, рекомендовано розглядати питання перейменування, зокрема, вулиці Михайла Котельникова у Святошинському районі міста Києва в рамках реалізації Закону України «Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії». Враховуючи це, Київська міська рада листом від 28.07.2023 № 225-КР-2540 звернулася до Українського інституту національної пам’яті для отримання рекомендацій щодо необхідності перейменування визначеного переліку об’єктів вулично-дорожньої мережі міста Києва, зокрема, вулиці Михайла Котельникова у Святошинському районі міста Києва.
Зважаючи на викладене та беручи до уваги рішення Київської міської ради від 13.07.2023 № 6937/6978 «Про деякі питання розгляду питань щодо перейменування об’єктів міського підпорядкування», питання перейменування згаданого об’єкта, а також порядку його здійснення, вирішуватиметься після надходження відповідних рекомендацій центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері відновлення та збереження національної пам’яті Українського народу.
У контексті можливості вшанування пам’яті Героя України Михайла Реуцького шляхом найменування на його честь скверу у місті Києві зауважимо, що відповідно до інформації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) в місті Києві не обліковується сквер з назвою «Михайла Котельникова», проте на балансі та обслуговуванні комунального підприємства по утриманню зелених насаджень Святошинського району міста Києва перебуває сквер «На вул. Котельникова, 26-32».
У рамках комплексу заходів, що реалізується Київською міською радою, з належного увічнення пам’яті борців за незалежність та територіальну цілісність України, враховуючи відповідну підтримку з боку громадськості, та з огляду на той факт, що зазначений сквер є безіменним, підтримую електронну петицію № 12535 «Перейменувати вулицю та сквер Михайла Котельникова на вулицю та сквер Михайла Реуцького (посмертно Герой України)» у частині найменування відповідної упорядкованої ділянки зелених насаджень на честь Героя України Михайла Реуцького.
При цьому звертаємо увагу, що питання присвоєння скверу у місті Києві імені фізичної особи врегульовано Порядком найменування об’єктів міського підпорядкування, присвоєння юридичним особам та об’єктам міського підпорядкування імен (псевдонімів) фізичних осіб, ювілейних та святкових дат, назв і дат історичних подій у місті Києві, затвердженим рішенням Київської міської ради від 13.11.2013 № 432/9920.
Для ініціювання розгляду питання присвоєння скверу «На вул. Котельникова, 26-32» імені Михайла Реуцького відповідно до згаданого нормативно-правового акту Київської міської ради Вам необхідно подати на ім’я Київського міського голови такі документи:
– пропозицію щодо перейменування та її обґрунтування;
– інформаційну довідку про Михайла Реуцького;
– письмову згоду родичів (діти або вдова) на присвоєння імені.
У разі надходження відповідного переліку документів, зазначене питання буде розглянуто виконавчим органом Київської міської ради (Київською міською державною адміністрацією) у встановленому порядку та в рамках Розділу VI Положення.
З повагою
заступник міського голови –
секретар Київської міської ради Володимир БОНДАРЕНКО
Петицію підписали
Статус петиції
Поширити у соціальних мережах
Приєднуйся до команди автора
ДолучитисяПідписатись на
Щотижневий дайджест оновленьДля оформлення підписки необхідно авторизуватись або зареєструватись
З цією петицією також підписують
