Прошу не підтримувати перейменування вулиці Гоголівської, що названа на честь українського письменника.
Микола Гоголь є одним із найбільш знаних українців у світі, якого, одначе, більшість шанувальників літератури за межами України вважають росіянином. Причина проста: прибувши до Росії ще в дев’ятнадцятирічному віці у сподіванні зробити кар’єру, він досяг величезних успіхів у літературі. Росіяни вважають його творцем сучасної російської прози, і так само, з російської точки зору, його сприймає й решта світу, включно з багатьма українцями.
Мало хто знає, що Гоголь, рідною мовою якого була українська, здобув центральне місце у російській літературі саме завдяки тому, що був українцем, знав тогочасну українську культуру, яка була майже зовсім не відома в Росії, і, «переклавши» її для російського читача, став знаменитим.
Чому Гоголь не публікував твори українською мовою?
1828 року юний Микола Гоголь приїхав до Санкт-Петербурга, столиці Росії, з виразним наміром зробити кар’єру. Згодом він там видав три книжки оповідань і повістей, дія яких відбувається в Україні, але написані вони російською мовою, хоча й специфічно гоголівською, яка рясніла українськими словами та виразами.
Це два томи «Вечорів на хуторі поблизу Диканьки» (1831 та 1832) та «Миргород» (1835). Ці книжки мали карколомний успіх і досі вважаються класикою російської, а повість «Тарас Бульба» – також і світової літератури (Ернест Хемінгуей назвав її «однією з десяти найбільших книжок усіх часів»).
Що ж спонукало Гоголя відмовитися від використання у творчості рідної, української мови, та все-таки писати про Україну?
Гоголь виховувався у родині українських шляхтичів. Виховувався за обставин дуже складної мовної ситуації в Україні, яка вже досить давно була повністю політично інтегрована до російської імперії і де після невдалого повстання 1709 року (тобто за сто років до народження Гоголя) проти Росії під проводом гетьмана Івана Мазепи придушувалися будь-які прояви незалежного українського культурного життя.
Незважаючи на це, як це твердив у своїй статті 1924 року російський критик Василь Ґіппіус, у сім’ї Гоголя все ще спілкувалися українською мовою. Його батько Василь писав українські п’єси, а мати, як зауважує український вчений Володимир Звиняцьковський, «так ніколи й не опанувала чужої московської мови».
Сам Гоголь вважав українську мову рідною, і докази цього знаходимо у його листуванні з українським приятелем, ректором київського університету Михайлом Максимовичем. У листі від 20 квітня 1834 року Гоголь аналізує функціонування деяких слів, ужитих Максимовичем у російській та українській мовах. Другу з них Гоголь називає «нашою мовою».
Коли Гоголь народився 1809 року, українська розмовна мова вже мала низький статус у частині України, що входила до російської імперії. Багато українських аристократів, що сприйняли російський контроль, вважали українську мову лише мовою простолюдів. Тож якщо людина піднімалася на вищі соціальні щаблі, вона, як правило, припиняла вживати українську. Російська стала письмовою мовою в Україні після указу Петра I 1720 року, згідно з яким усі книжки, що видавалися в Україні, мали виходити російською мовою.
Низький статус розмовної мови означав, що найпершими творами, у яких вона вживалася, були бурлеск і комедії, тобто сценічні постановки для народу, в яких українська мова була прийнятною. Росіяни ж не сприймали літературу українською, бо вважали українську мовою неосвічених росіян, які просто походять зі специфічного регіону Росії.
Іншими словами, комедії, написані українською, росіянами не сприймалися як окрема література, але як якісь периферійні твори російської літератури. Так сприймали, зокрема, «Енеїду» Івана Котляревського, що її перший том вийшов українською мовою у столиці Росії Санкт-Петербургу 1798 року, тобто лише за 11 років до народження Гоголя.
До тодішнього сприйняття українських творів росіянами негативу додавало ще й те, що у той час ще не існувало українського правопису. Тож такі автори, як Іван Котляревський, Семен Гулак-Артемовський, батько Гоголя Василь та сам Микола Гоголь, коли писали українською, вдавалися до російського правопису, тобто просто записували українські слова російськими літерами. Таке написання було ще одним чинником, що через нього росіяни сприймали твори української літератури як щось написане діалектною формою російської мови, а не окремою мовою.
Коли Гоголь народився, багато освічених людей в Україні були двомовними. Ґіппіус пояснював, що рідна українська мова була мовою домашнього вжитку, а також мовою простонародних персонажів комедій, тоді як усе більш-менш серйозне: листи, щоденники й ліричні вірші – писалися російською. Відомо, що батько Гоголя писав п’єси українською, а вірші – російською.
Український учений Сергій Шелухин у написаній 1909 року статті «Гоголь та малоросійське суспільство» зазначав: «Навіть найбільш «українофільські» автори у час Гоголя і пізніше використовували обидві мови». Як приклади Шелухин наводить Миколу Костомарова, Данила Мордовцева, Григорія Квітку і Тараса Шевченка.
До цього списку можна додати й таких письменників, як Марко Вовчок, Євген Гребінка та Панько Куліш, що вважаються класиками української літератури. Наприклад, Куліш – автор історичного роману та віршів українською мовою, що був першим біографом Гоголя, – цю біографію написав російською. Сам Тарас Шевченко вдавався до російської для написання оповідань, листів і навіть щоденника.
Звідси можна зробити висновок, що коли Гоголь формувався як людина перед початком літературної кар’єри, українську мову не можна було використовувати для написання «серйозної» літератури. А стилем російської літератури у той час було часте вживання слів і висловів церковнослов’янського походження.
Це був дуже високопарний стиль, тож розмовна мова начебто автоматично його знижувала. Тому у випадку Гоголя це означало, що тоді як українська мова поставила б його на периферію російської літератури того часу, російська була мовою, якою треба було писати, якщо він хотів досягти визнання як письменник.
Слід також відзначити, що Гоголь, як і інші українські інтелектуали, таки писав українською перед тим, як поїхав до Росії. Коли він усе ще вчився у ліцеї в Ніжині, що на Чернігівщині, він написав українську епіграму на одного з учителів. Його однокласник Пащенко згадував, що у ліцеї вони грали українську п’єсу, яку тоді ж таки написав Гоголь. А американський критик Джудіт Корнблатт вважає, що Гоголь був автором більш ніж одної п’єси українською мовою. На жаль, ці п’єси до нас не дійшли.
По-друге у місті Київ і без цього багато топонімів названі на честь Тараса Шевченка.
1. Бульвар Шевченка
2. Вулиця Шевченка — Дарницький район, селище Бортничі.
Вулиця Шевченка — Деснянський район, селище Троєщина.
Вулиця Шевченка — Солом'янський район, селище Жуляни.
3. Провулок Тараса Шевченка
4. Площа Тараса Шевченка
5. Парк Тараса Шевченка
6. Шевченківський район
7. Трамвайне депо імені Шевченка
8. Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Буду дуже вдячний!
Хроніка подій
Петицію підписали
Олександр Т.
31.10.2023 о 03:27
Руслана Н.
30.10.2023 о 22:27
Євгенія Ж.
30.10.2023 о 21:17
Тамара К.
30.10.2023 о 12:00
Марина З.
30.10.2023 о 09:27
Вячеслав Г.
30.10.2023 о 00:28
Анна Б.
29.10.2023 о 22:18
Олена П.
29.10.2023 о 20:21
Максим О.
29.10.2023 о 20:09
Олена Б.
29.10.2023 о 12:39
Віктор К.
29.10.2023 о 11:04
Олександр Д.
29.10.2023 о 09:31
Олександр К.
28.10.2023 о 23:42
Валентин Ш.
28.10.2023 о 15:07
Сергій К.
28.10.2023 о 14:22
Олександр К.
28.10.2023 о 11:59
Владислав К.
27.10.2023 о 20:37
Олександр З.
27.10.2023 о 18:25
Тарас К.
27.10.2023 о 16:23
Ганна Ч.
27.10.2023 о 15:36
Володимир К.
27.10.2023 о 15:00
Володимир О.
27.10.2023 о 12:55
Марія К.
26.10.2023 о 20:39
Назар К.
26.10.2023 о 18:09
Ірина С.
26.10.2023 о 17:16
Максим П.
26.10.2023 о 17:11
Віктор Т.
26.10.2023 о 17:03
Зоя О.
26.10.2023 о 15:32
Олександр Н.
26.10.2023 о 14:53
Ерік Д.
26.10.2023 о 13:46
Василь П.
26.10.2023 о 10:51
Валентина Л.
26.10.2023 о 08:16
Андрій К.
25.10.2023 о 23:33
Олексій В.
25.10.2023 о 22:47
Андрій Г.
25.10.2023 о 09:09
Антон П.
25.10.2023 о 08:34
Ольга Я.
25.10.2023 о 00:02
Карен Н.
24.10.2023 о 19:36
Ганна З.
24.10.2023 о 15:04
Оксана Ж.
24.10.2023 о 10:11
Світлана М.
23.10.2023 о 14:24
Ярослав І.
23.10.2023 о 14:03
Костянтин Г.
23.10.2023 о 10:48
Сергій Щ.
23.10.2023 о 07:56
Андрій Г.
23.10.2023 о 07:18
Юлія Ч.
23.10.2023 о 01:34
Наталія Ф.
22.10.2023 о 23:18
Артем Д.
22.10.2023 о 21:07
Ольга К.
22.10.2023 о 19:47
Світлана Х.
22.10.2023 о 18:37
Дмитро П.
22.10.2023 о 17:58
Вахтанг Г.
22.10.2023 о 16:49
Вадим Р.
22.10.2023 о 16:35
Світлана А.
22.10.2023 о 15:39
Олександра С.
22.10.2023 о 11:09
Софія Б.
22.10.2023 о 11:02
Сергій С.
22.10.2023 о 10:31
Тетяна П.
22.10.2023 о 10:24
Тетяна П.
22.10.2023 о 04:40
Аліна Я.
22.10.2023 о 01:09
Мілана К.
22.10.2023 о 00:19
Ростислав М.
21.10.2023 о 21:55
Михайло Я.
21.10.2023 о 16:24
Дмитро К.
21.10.2023 о 15:45
Марія М.
21.10.2023 о 15:25
Юлія С.
21.10.2023 о 15:04
Вячеслав П.
20.10.2023 о 22:46
Георгій Т.
20.10.2023 о 19:09
Ольга С.
20.10.2023 о 17:15
Антон С.
20.10.2023 о 15:46
Анастасія Р.
20.10.2023 о 12:07
Юрій К.
19.10.2023 о 21:40
Ігор К.
19.10.2023 о 14:01
Борис С.
19.10.2023 о 08:52
Владислав Л.
19.10.2023 о 08:06
Олександра З.
19.10.2023 о 01:44
Наталія Ц.
19.10.2023 о 01:22
Олексій П.
18.10.2023 о 22:48
Андрій І.
18.10.2023 о 20:45
Ілля Ш.
18.10.2023 о 00:04
Андрій К.
17.10.2023 о 21:05
Лариса І.
17.10.2023 о 20:25
Анатолій С.
17.10.2023 о 14:23
Михайло С.
17.10.2023 о 13:47
Діана З.
17.10.2023 о 13:01
Олександр П.
17.10.2023 о 12:31
Тетяна К.
17.10.2023 о 11:57
Олена Д.
17.10.2023 о 09:32
Андрій К.
16.10.2023 о 00:56
Костянтин Ц.
15.10.2023 о 22:13
Тетяна В.
15.10.2023 о 15:00
Даніїл Т.
15.10.2023 о 13:48
Геннадій С.
15.10.2023 о 13:32
Віталій Ч.
15.10.2023 о 13:12
Олександра П.
15.10.2023 о 11:49
Анна-Естер А.
15.10.2023 о 11:39
Роман Д.
15.10.2023 о 11:34
Олег Н.
15.10.2023 о 08:22
Ірина Д.
14.10.2023 о 22:23
Максим М.
14.10.2023 о 21:37